Капітан-командор російсього флоту Вітус Iонассен Берінг народився в 1681 р. в датському містечку Хорсенсі в родовитій, але збіднілій родині. Ще юнаком він пов'язав своє життя з морем, здійснив дальнє плавання до ст-Індії на голландському кораблі, навчався в морському корпусі в Амстердамі і закінчив його у 1703 р. Роком пізніше молодий моряк був запрошений на російську службу і вськорі був зачислений на флот у чині унтер-лейтенанта. Росія тоді переживала бурну епоху петровських перетворень і потребувала освічених і досвідчених спеціалістах. Особливо гостро стояла проблема офіцерського составу для зовсім ще юного російського флота. Берінг був одним з багатьох сотен іноземців, що приїхали за запрошенням Петра I і пов'язавших всю свою подальшу долю з долею Росії, ставшей для багатьох другою батьківщиною. Зірка Берінга зійшла пізно. Його час пробив тільки через двадцять років, проведених на російській службі. Вирішивши організувати експедіцію на Камчатку, Петро I наказав підібрати для неї керівника з досвічених морських офіцерів, і серед можливих кандидатіов було назване ім'я знайомого йому особисто Берінга. В кінці 1724 р. Берінг був проізведений в капітани 10-го рангу (підвищення у чині отримали всі офіцери, призначні в експедицію) і затверджений керівником Першої Камчатської експедиції. В ті роки ніхто не міг сказати нічого певного про північно-східні окраїни Россійської імперії. Поняття "Камчатка" було скоріше символом чогось далекого, затіряного в імовірній глуші. Берінгу предстояло развіяти, наскільки можливо, морок тієї невідомості. В лютому 1725 р. довгий експедиційний обоз покинув Петербург і вирушив у далеку дорогу. Везти з собою доводилося практично все: одяг і взуття, борошно і крупи, геодезичні навігаційні інструменти, порох, гармати і ядра, посуд, топори і гвіздки, парусину, снасті і якоря для майбутнього корабля, котрий предстояло побудувати на далекій Камчатці. Шлях був надзвичайно важкий. Тяготи бездоріжжя підсилювались неприязню місцевої влади, для якої нова царська затія була зайвою обузою. Про те, що довелося витримати на шляху від Якутська до Охотська, можна уявити, прочитавши рядки з рапорта Берінга в Адміралтейств-колегію: "...Ідучи шляхом, зголніла вся команда і від такого голоду їли коняче мертве м'ясо, суми сиром'ятні і всякі сирі шкіри, плаття і взуття шкіряне. Тільки через два роки, пройшовши величезний шлях у 9000 км, експедиція прибула в Охотськ. Влітку 1727 р. команда Берінга переправилась через Охотське море на західний беріг Камчатки в Большерецький острог, звідки частково у човнах по річках, частково на собачих упряжках до весни наступного року досягла Нижнє-Камчатська. Там був побудований одномащовый палубный бот "Св. Гавриил", і на ньому 13 липня 1728 р. почалось славетне плавання. Помічниками Берінга були лейтенанти А.И. Чиріков і М.П. Шпанберг і мичман П.А. Чаплін. Всього на борту знаходилось 44 людини, запасів було взято з розрахунку на шість місяцев. Люди, виконуючи волю покійного імператора Петра I по снарядженню Камчатської експедиції, вважали, що на північ від Камчатки азіатське і американське узбережжя з'єднуються перешійком. Берінгу было наказано дослідити це узбережжа, слідуючи вздовжь нього, дійти до європейських володінь в Америці і, склавши карту, повертатися до Петербургу. Старанний Берінг прагнув в точності слідувати інструкції, він вів корабель на північ, намагаючись не втрачати з виду берега, що тягнувся по лівому борту. Погода стояла пасмурна, туманна, з частими дощами. При кожній можливості вахтенні офіцери визначали координати судна, вели прокладку курсу, брали пеленги примітних вершин, мисів і наносили їх на карту. Це була перша карта камчатських і чукотських узбережів, складена на місцевості, в тісній корабельній каюті, а не в затишній тиші картографічної майстерні. Бот "Св. Гаврііл" був першим кораблем россійського флоту, що вийшов на простори Тихого океана под Андрійовським прапором. 13 серпня бот перетнув полярний круг, а беріг не тільки не сходився на схід, але, навпаки, повернув на північний захід і розчинився в туманній імлі. Всупереч передбаченням, Азія і Америка не з'еднувались. Берінг зібрав офіцерів на нараду і запропонував вирішити, що робити далі. Олексій Чиріков наполягав на продовженні плавання на Північ, Мартин Шпанберг висловився за повернення. Сам Берінг, боючись осінньої штормової погоди і криги, больш схилявся до думки останнього. Бот досяг північних широт на 168-му західному меридиані, коли вирішено було повернути обратно. На зворотньому шляху були відкриті острови Діомида. 2 вересня "Св. Гавріїл" повернувся до гирла ріки Камчатки. Історичний рейс завершився. Якщо на сучасну карту нанести саму північну точку, досягнуту "Св. Гавріїлом", стає очевидним, що бот пройшов протокою між Чукоткою і Аляскою і опинився в Чукотському морі, довівши тим самим, що Азія і Америка в цьому місці не з'єднуються. Але у першій чверті XVIII ст. карти східної частини Россії були дуже далекі від досконалості, карт Північно-Західної Америки взагалі не існувало, тому досягнення Берінга багатьма тоді було прийнято з обережністю. Весною 1730 р. Берінг представив звіт про експедицію і карту, складену за результатами плавання "Св. Гавриіла". Из своеї бесприкладної мандрівки Берінг привіз не тільки звіт про відкриття, але ще і проект нової, набагато більш широкої експедиції. Згодом вона залишилась в історії як Друга Камчатська; але Камчатка на цей раз була далеко не головним об'єктом досліджень, більш відома її друга назва - Велика Північна. Район рабіт нової експедиції включав все північне узбережжя Росії від Білого моря до Чукотки, дослідження внутришніх районів Сибіру, плавання до берегів Північно-Західної Америки, дослідження Курильських островів і пошуки морського путі в Японію. Остаточний план цієї грандіозної події був затверджений у 1732 р. Фактично головною задачею експедиції було дослідження траси Північного морського путі від Архангельська до Камчатки і далі до Японії. Начальником був призначений капітан-командор Вітус Беринг. В підготовці пройшло більш четирьох років. В листопаді 1737 р. в Охотську були закладені кораблі для морського загону Берінга і Чирікова - пакетботи "Св. Петр" і "Св. Павел". За розпорядженням Берінга було проведено опис берегів Камчатки, в ході якого в Авачинській губі знайшли дуже зручну гавань, названу на честь святих Петра і Павла. Берінг распорядився приступити там до закладки фортеці і тим самим поклав початок майбутрьому городу Петропавловську-Камчатському. З цієї гавані4 червня 1741 р. вийшли в плавання боти "Св. Петр", где командиром був сам Берінг, і "Св. Павел", яким командовал Чириков. Плавання видалось важким. Штормова погода, одноманітна скудна їжа і велика скупченість скоро привели до появи цинги. Люди слабіли, в них пухли ноги, кровоточили ясна , а ліків не було нияких.До берегів Північно-Західної Америки кораблі Берінга і Чирікова підійли майже одночасно: 15 липня землю побачили з борта "Св. Павла", а добою пізніше і дещо північніше наблизився до землі "Св. Петр". Велике здійснилось! Відразу два російських корабля відкрили берега Північноамериканського континента. Перші контури Північно-Західної Америки лягли на російські карти. На зворотньому шляху були відкриті і нанесені на карту ще декілька островів з групи Алеутських. "Св. Павел" повернувся в Петропавловську гавань 10 жовтня. А на кораблі Берінга обстановка приймала все більш трагічний оборот. Лютувала цинга. Зліг і більш не вставав сам капітан-командор. Один за другим вмирали матроси. Всі були настільки виснажені, що важко стало керувати кораблем. "Св. Петр" ледве просувався на захід. Накінец 4 листопада побачили беріг, сподіваючись, що прийшов порятунок. Після розвідки виявилось, що висадились не на камчатський беріг, а на безлюдний безлісний острів. В довершення всіх бід шквалом був разбитий "Св. Петр", з якого ледве встигли знести на беріг скудні припаси. Зимівка на невідомому березі стала неминучою. Смертельнохворий капітан-командор лежав в холодній, накритій парусиною землянці. 8 грудня 1741 р. Вітус Берінг вмер. Наступним літом вцілілі члени екіпажа Берінга (всього 31 чоловік) з уламків "Св. Петра" спорудили невеличке судно, на якому добралися до Петропавловська. Друга Камчатська експедиція була подією визначною. Ні до, ні після неї історія відкриттів не знала ничого подібного по широті охвату і значимості отриманих результатів. Берінг вмер, чесно і до конца виконавши свій обов'язок, на самому далекому рубежі холодної бескрайньої Росії, на дикому березі безлюдного острова, безкінечно далеко від рідної Данії. Його именем названі: протока, існування якої він довів, море, в яке він вивів перши російський корабель під Андрійовським прапором, Командорські острови і - персонально - той з них, на якому покоіться прах капітан-командора*.
